Замість очікуваного падіння ісламської республіки, масовані військові удари США та Ізраїлю спровокували неочікуваний ефект — іранська опозиція та пересічні громадяни почали консолідуватися навколо чинної влади. Понад тисяча загиблих серед мирного населення та тисячі зруйнованих осель змусили іранців переглянути своє ставлення до зміни режиму шляхом зовнішнього втручання.
Як зазначає видання The Irish Times, посилаючись на свідчення очевидців, через два тижні після початку активних бойових дій у країні не зафіксовано жодних масштабних протестів, подібних до січневих заворушень. Навіть затяті опоненти чинного ладу шоковані тим, що цілями атак стають не лише військові бази, а й об’єкти в густонаселених районах. Бомби падають на поліцейські дільниці та житло посадовців, розташовані безпосередньо в міських кварталах.
«Нас не мали бомбити. Наше місто, наша країна — цього не мало статися. Чому у Венесуелі відбулася чиста, безкровна зміна режиму, а у нас — ні?» — ділиться пережитим мешканка Тегерана Мандана, чиє житло постраждало від вибухів у центрі столиці.
Гуманітарна катастрофа та страх територіального розпаду
Масштаби руйнувань цивільної інфраструктури в Ірані стають критичними. Офіційні звіти підтверджують пошкодження або повне знищення понад 8000 житлових будинків по всій країні. Кількість жертв серед цивільних уже перевищила 1000 осіб, що посилює антизахідні настрої. Ситуацію підігріває і риторика президента США Дональда Трампа, чиї заяви про зміну карти Ірану та погрози знищити енергосистему країни викликали у населення панічний страх перед повним державним колапсом.
На тлі підготовки Тегераном операції відплати за вбивство Алі Хаменеї, зовнішня агресія стає чинником національної єдності. Замість того, щоб повстати проти уряду в момент його слабкості, іранці дедалі частіше обирають підтримку держави перед лицем іноземного вторгнення.
Тегеранські соціологи, які традиційно критикували владу, зараз фіксують різкий сплеск патріотизму. Аналогічна ситуація спостерігалася під час короткого конфлікту з Ізраїлем минулого року, коли загроза суверенітету змусила суспільство забути про внутрішні суперечки.
«Страх руйнування Ірану дедалі більше об’єднує людей, оскільки вони побоюються наслідків такого масштабного конфлікту», — підсумовує один із місцевих аналітиків. Таким чином, замість демократичного транзиту, ракетні удари призвели до консервації режиму та зростання оборонних настроїв серед населення.
