Поки українське суспільство та бізнес готуються до тривалого періоду підвищеного фіскального тиску, фінансова верхівка країни демонструє дивовижну здатність уникати податкового тягаря. У той час як аналітики прогнозують збереження високих податкових ставок ще протягом трьох років після війни, а дискусії про ПДВ для ФОПів лише набирають обертів, топпосадовці НБУ знайшли спосіб легально отримувати надприбутки, вільні від будь-яких зборів.
Декларації керівництва Національного банку за 2025 рік стали предметом гострої критики з боку економічних оглядачів. Зокрема, Олег Белінський вказав на разючий контраст між закликами влади до громадян «затягнути паски» та реальними доходами тих, хто формує монетарну політику країни. Керівники регулятора масово інвестують у державні цінні папери (ОВДП), які за законом повністю звільнені від оподаткування, включаючи навіть військовий збір.
Експерт наводить конкретні цифри, що ілюструють масштаб прибутків фінансової еліти країни:
«Відповідно до поданих декларацій за 2025 рік, члени правління Національного банку України та їхні дружини сформували спільний портфель державних облігацій, який оцінюється до 55 мільйонів гривень. Тільки за минулий рік сумарний дохід керівництва центробанку від володіння цими цінними паперами перевищив 10 мільйонів гривень у вигляді відсотків та купонного доходу».
У перерахунку за ринковим курсом мова йде про понад 240 тисяч доларів чистого доходу на рік. Головний цинізм ситуації полягає у «стерильності» цих коштів. Поки держава посилює тиск на підприємців та найманих працівників, підвищуючи акцизи на пальне та ПДВ, доходи керівництва НБУ залишаються недоторканними для бюджету.
Важливо розуміти різницю в оподаткуванні: якщо за банківським депозитом чи дивідендами громадянин сплачує 18% ПДФО та 5% військового збору, то прибуток від ОВДП не обкладається жодною копійкою. Така система створює умови, за яких топменеджмент регулятора особисто зацікавлений у збереженні моделі, де податковий тягар лягає лише на тих, хто не має доступу до владних важелів.
Фактично еліти збудували внутрішній «податковий рай», використовуючи війну як тло для приватного збагачення. Вони отримують вигоду від високих відсоткових ставок, які самі ж і встановлюють. Завдяки західній фінансовій допомозі ринок залишається стабільним, що робить їхню інвестиційну стратегію абсолютно безпрограшною та, на думку оглядачів, аморальною.
Державний борг перетворився на інструмент капіталізації обраних. Поки пересічні громадяни борються з девальвацією та підвищеними цінниками в магазинах, для керівників центробанку ці економічні негаразди є лише статистикою в їхніх звітах про нові неоподатковані мільйони. Це виглядає як законний спосіб архітекторів системи не платити за війну зі своїх надприбутків.
Часто ми критикуємо західних політиків за використання інсайдерської інформації для гри на фондовому ринку, але в Україні ситуація не менш тривожна. Знаючи заздалегідь про зміни курсу чи майбутню облікову ставку, посадовці НБУ мають можливість маніпулювати показниками заради власної вигоди. Державна служба в таких умовах стає інструментом приватного інвестування з гарантованим успіхом.
Важко визначити, де закінчується сумлінне виконання обов’язків і починається свідоме збагачення на війні. Але цифри говорять самі за себе: концентрація капіталу в одних руках сягнула критичних значень. Масштаб прірви між владою та народом стає ще очевиднішим, якщо порівняти приватні статки банкірів із загальною статистикою інвестицій українців.
Станом на 1 квітня 2026 року загальний обсяг облігацій у власності населення досяг рекорду – 131,6 мільярда гривень. Однак ця цифра оманлива. Якби кожен український інвестор мав такий самий портфель, як середня родина члена правління НБУ (8–10 мільйонів гривень), то весь обсяг внутрішнього боргу належав би лише 13–15 тисячам осіб.
Реальність ще суворіша: близько 80% усього портфеля тримають всього 3–4 тисячі осіб. Це демонструє глибоку концентрацію доходів, де вузька група осіб перерозподіляє бюджетні видатки на свою користь. Цей дохід фактично гарантується витратою міжнародної допомоги та золотовалютних резервів країни, поки решта суспільства скидається на армію останніми коштами.
